Головна
Реєстрація
Вхід

П`ятниця
21.09.2018
18:02
Ви увійшли як Гість | Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS
Комунальний вищий навчальний заклад 
"Уманський  гуманітарно-педагогічний коледж  ім. Т. Г. Шевченка"


Ми у Facebook

Меню сайту

Категорії розділу
Навчальний процес [2]
все, що стосується навчання
Культурно-масова діяльність [2]
проведення різних заходів, свят, вечорів, конкурсів
Досягнення в спорті [1]
участь у змаганнях, спортивних святах, перемоги
Інші [4]
публікації, що не увійшли в попередні категорії
Наукова діяльність [3]
проведення конференцій, семінарів, науково-дослідницька робота
Педагогічний кур'єр [165]
тут можна знайти статті з газети УГПК "Педагогічний кур'єр"
Виховна дільність [1]
виховання робота та все що стосується виховання
Методична робота [3]
Методичні поради, робота з молодими викладачами, інтерактивні технології у навчанні, декадники
Творча лабораторія студентів [9]
Новини студентського уряду [2]

...

Пошук по сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Корисні посилання

 Каталог статей 
Головна » Статті » Педагогічний кур'єр

Творчість письменників Уманського краю у контексті розвитку українського словесного мистецтва

Під такою назвою у коледжі пройшла студентська науково-практична конференція, проведена у рамках декадника предметно-методичної комісії викладачів української мови і літератури. Її учасники презентували літературні портрети письменників рідного краю, висловлювали власні міркування щодо їх ролі у розвитку мистецтва художнього слова.

Художня творчість письменників Уманщини для нас - не просто цікава сторінка в історії рідного краю. У ній – минувшина й сучасність, сповнена сильним ліризмом, пафосом невтомного поступу вперед. Що не письменник – то особистість багатогранна: у кожного відчувається  оригінальність думки, щирість почуттів,   розмаїття  характерів, смаків і уподобань. Що не рядок – то нестримна любов до життя, захоплення ним.

...Піду по знайомій з дитинства стежині

до рідного дому, де квітнуть садки,

де ночі колишуть пісні солов’їні,

а зорі купаються в плесах ріки.     (Григорій Савчук)

Відрадно, що у період духовної кризи у центрі уваги авторів – суспільна мораль, духовне відродження нації, одухотвореність  світосприйняття. Не помилимось, якщо стверджуватимемо: все, що написане і пишеться шанувальниками художнього слова Уманського краю дотепер, – то духовна память доби. Адже кожен із них обіймає своїм серцем людей, рідну землю, увесь світ, переймається їхніми  тривогами і радощами, з непідробною простотою достукується словом душі читача, не шукаючи гучних слів і якихось сумнівних прикрас.

 Знаковим явищем життя літературної Уманщини є поява в ньому нового імені, нової збірки, нового твору. Радіємо з того, що і ми у розвитку мистецтва слова щораз виходимо на нові обшири емоцій, вражень і переживань.

В історії літератур різних народів були випадки, коли в силу різних чинників сучасники не зуміли відчути й оцінити того чи іншого свого митця. Шкода, що не оминула ця проблема і нашого брата українця. Тому і ходимо сторінками життя і літературних творів на прощу до юного Миколи Бажана, що своїми найкращими творами зміцнював позиції молодого українського відродження   тривожних 30-х років минулого століття, до Григорія Савчука і Степана Павленка, Валентини Дігтяр і  Галини Журби,.. які гостро й тонко відчували його величність Слово. Саме вони, як ніхто інший,  розуміли приреченість старого світу й кризу його культури, висловлювали свої передчуття змін, що визрівали не одне десятиліття у свідомості народу.

З висоти 21-го століття можемо стверджувати, що їм не властивий був індивідуалізм, втеча у якийсь потойбічний світ, бо вони у своєму житті і творчості – наскрізно національні.

Загальновідомо, що високі мистецькі цінності визначаються, окрім природного таланту, здатністю художника відчути й виразити дух своєї епохи. Тому і виплітає кожен свій оригінальний вінок творчості, у якому – глибока індивідуальність і соціальна значущість, самобутність і неординарність, щира стурбованість почуттів і задушевний ліризм, філософське осмислення суті людського буття і чудовий дар бачення світу та багатоплановість його відображення.

Постійний творчий пошук кожного митця приводить його, врешті-решт, до облюбованого літературного  жанру, сутністю категорії якого  є близькість чи подібність змісту та форми певного ряду конкретних творів. Вона ж зумовлена і спільністю чи подібністю суспільно-історичних умов творчості письменників, подібністю чи спільністю їх способів мислення, оцінки та відображення реальної дійсності.

Ознакою творчості чи не кожного письменника є її  різножанровість. Окремо і чітко вирізняється у цьому сенсі Уманщина поетична.

Поети вільно почуваються у багатьох формах: від класичного сонета і тріолета – до розлогого думками і не обмеженого засобами вираження верлібра, від ліричних монологів і діалогів – до сюжетних віршів, від  поезії інтимної -  до громадянської.

Сьогодні ми.Нині.Сю мить.

Немов несподіваний спалах

Зорі – загорілась і впала...

Сьогодні ми.Нині.Сю мить.

***

Побіля тебе упадаю,

Болю тобою, бюсь в тобі.

На пишних пуп’янках губів

Блищить росою крапля раю...  (Петро Поліщук)

Вони – оригінальні майстри лірики пейзажної. Уміють барвистим словом змалювати точний в деталях і емоційно насичений пейзаж, талановито відтворити кольори і відтінки. А різнобарвна синоніміка творчості авторів свідчить про пошуки ними найтонших граней слова.

                   В золоті купаються каштани

                   І роняють сльози до землі,

                   А над ними в небі журавлі

                   Пісню викарбовують прощальну  (Михайло Малиновський)                           

                             Пишу кольорами слів...

                             Аби прийдешні розгадували

                             Веселку моєї душі. (Григорій Діхтяренко)

Будучи чутливими художниками слова, поети активно стежать за змінами у суспільному житті рідного краю. Породжені талантом відчуття смаку  і міри, краси і довершеності допомагають їм поєднати соціальне з національним, традиційне з новаторським. Ліричні роздуми поетів часто виливаються  у риторичні запитання, що по-своєму дає відповідь на питання, що хвилюють не тільки автора, а й читача. Вони не відкидають традицій народної творчості, навпаки,  переосмислюють цілу низку фольклорних джерел.

Про оптимізм і багатогранність творчості Григорія Савчука сказано далеко ще не все. Та очевидним є її наскрізна народна звичаєвість і пісенність. Збірки його творів умістили лірику пейзажну й інтимну, філософську і громадянську. Що не поезія – то ковток душеджерельного літепла із Савчукової „Дзвонкової криниці”:

                                  Пісня з мого серця джерелом забила,

                                  Радість і тривога в пісні тій дзвенить,

                                  Краю мій лелечий, земле моя мила,

                                  Як твої простори рідні не любить!

Та „якимись  там суперпостмодерністськими формами поживитися в них не вдасться, бо його вірші – здебільшого прості гарно римовані строфи, а верлібри ще й надзвичайно вправні ”.

Творчість Павленків - Степана Онисимовича, Ольги Петрівни, їхніх доньок Марини та Лесі – то окрема сторінка-епопея письменства рідного краю. Бо щедро роздаровують вони неосяжну вічність філософськи-місткого слова поета-батька, мудрі слова-образки неньки-матері, крапелинки верлібрів та злет почуттів Марини і Лесі, і не тільки...                                                                     

...Правда, може, дощ цей – плач душі,

Що, втомившись від своєї ж влади,

Так, як поле прагне лемешів,

Прагне, щоб хоч хтось її погладив?..   ( Степан Павленко)     

Кленові листки –

Повітряні цілунки.

Послані закоханою Осінню

Пихатому Світові.   (Марина Павленко)

  Глибокий лірик, добре, відкрите до світу серце – це поет Петро Поліщук. Зміст його поетичних збірок – цілий розкішний банкет із найвишуканіших сонетів, ронделів, септим... на всякий свій настрій та емоційний стан. Важливо, що і  в громадянській, й у філософській поезії П.Поліщук тримає високу планку художності. Ронделі, тріолети, сонети, верлібри – поет в абсолютній більшості творів таки ж майстерно скористався класичними формами. Інтимно-любовна лірика поета – особлива сторінка його творчості. Кожен інтимний вірш – наче мініатюрна картина, драма з образами, героями, обставинами, точним, нефальшивим психологічним тоном:

                                           Тобою пахне світу половина

                                           І позасвітня вічна самота.

                                           І райська тиша – вигадка свята.

                                           І усмішка ясна – одна-єдина.

Мабуть, жоден поет, кого благословляла на літературну стежку Уманська земля, не обійшов увагою „Софіївки” – диво-парку, який не стомлюється надихати на творчість. Так, віддзеркаленням його куточків стали і мініатюри поезій Михайла Малиновського, які звучать в унісон із сюжетами давньогрецького епосу. Разками українських коралів постає перед читачем античний світ, про що говорить і сам автор:

                                         І от „Софіївські мотиви”

                                         В її вінок вплітаю я.

Знаковим явищем літературної Уманщини є творчість письменників, що працювали  не тільки на поетичному поприщі. Проза Юрія Смолича, Галини Журби, Григорія Діхтяренка, Михайла Малиновського, Сашка Лірника... Їхня оригінальна творчість  різножанрова: від великих епічних полотен - до малих прозових форм. Романи і повісті, оповідання і новели, документально-художні нариси, етюди, казки, мемуари...

Показово проза Юрія Смолича характеризується експериментами й шуканнями у галузі форми, оригінальністю й гостротою сюжетної будови.  Відомо, що письменник став в українській літературі одним із основоположників прози фантастичної – романи „Останній ейджевуд”(1926), „Півтори людини” (1927) тощо, звертався до жанру роману сатиричного „Фальшива Мельпомена” (1928),”По той бік серця” (1930).

У творчому доробку Галини Журби – романи і повісті, у яких автор порушує тему визвольної війни „Зорі світ заповідають” (1933), „Революція йде”(1937); ”Доктор Качіоні”(1943), „Тодір Сокір” (1967) – про творення нового світу, у якому й Україна вимагала свого місця на землі.

У документально-художніх нарисах про Тараса Шевченка „Думи мої, думи мої...”автор Михайло Малиновський пропонує у черговий раз зрозуміти сутність українського народу і місце його генія – Великого Кобзаря в історії нашої Батьківщини.

„У написанні книги „Парост” мною використано найцікавіший і найдемократичніший жанр, яким є мемуари”, - стверджував Григорій Діхтяренко. У цій книзі автор постає перед читачем і поетом, і публіцистом, і психологом, і філософом, бо відчуває надзвичайну відповідальність свою і свого покоління перед пращурами та нащадками.

Очевидно, що ніяке визначення жанровості не йде у порівняння із словами, сказаними  самим письменником:” Не беруся визначати долю своєї творчості. Для мене головне, щоб слово несло не руйнацію, а творення. Бо не однаково мені, чи теплим дощем падатиму з неба, а чи – холодними сніжинками ”.

Відтак, звернувшись до творчості окремих письменників Уманщини, зроблено спробу показати їх місце і роль в українському письменстві загалом і літературному житті рідного краю зокрема. Розуміємо, що то – дещиця тієї великої роботи, яку варто виконати заради узагальнення літературної спадщини  і нових творчих набутків людей, яким Бог дарував мистецтво Слова.

 Бо саме Слово має повернути нам втрачену духовність, зрозуміти сутність людського буття. У Слові маємо бачити себе і увесь світ, усвідомлювати своє місце в ньому.

Категорія: Педагогічний кур'єр | Додав: umanpedcollege (05.10.2010) | Автор: М.В.Дзисюк
Переглядів: 3945 | Рейтинг: 1.0/1

Форма входу
Логін:
Пароль:

Гарячі новини

Свята та події
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Погода
Погода в Умані » Україна

Новини про все

Пошук роботи

КВНЗ "Уманський гуманітарно-педагогічний коледж ім.Т.Г.Шевченка" © 2018
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz