Головна
Реєстрація
Вхід

П`ятниця
16.11.2018
07:57
Ви увійшли як Гість | Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS
Комунальний вищий навчальний заклад 
"Уманський  гуманітарно-педагогічний коледж  ім. Т. Г. Шевченка"


Ми у Facebook

Меню сайту

Категорії розділу
Навчальний процес [2]
все, що стосується навчання
Культурно-масова діяльність [2]
проведення різних заходів, свят, вечорів, конкурсів
Досягнення в спорті [1]
участь у змаганнях, спортивних святах, перемоги
Інші [4]
публікації, що не увійшли в попередні категорії
Наукова діяльність [3]
проведення конференцій, семінарів, науково-дослідницька робота
Педагогічний кур'єр [165]
тут можна знайти статті з газети УГПК "Педагогічний кур'єр"
Виховна дільність [1]
виховання робота та все що стосується виховання
Методична робота [3]
Методичні поради, робота з молодими викладачами, інтерактивні технології у навчанні, декадники
Творча лабораторія студентів [9]
Новини студентського уряду [2]

...

Пошук по сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Корисні посилання

 Каталог статей 
Головна » Статті » Педагогічний кур'єр

Мамо, через нашу хату вже качки летять

До річниці світлої пам’яті

Матері-героїні, випускниці коледжу 30-х років

Цю невигадану розповідь я почув в одному з лікувальних закладів, де нещодавно перебував на лікуванні.

Живемо ми у селі неподалік великої водойми, густо зарослої очеретом, лозняком, вода якої щедро вкрита ряскою, - розповідав мій товариш по палаті. Одним словом, ідеальне місце для дичини, водоплавної птиці. Тож і не дивно, що його вподобали дикі качки, гуси.

В турботах проходить літо. Непомітно наближалась красуня осінь. У небі з’явилися ключі перелітних пернатих, що гамірливо прямували на південь. Повсюдно чулося прощальне «курли-курли», до наступної весни… Було радісно, і водночас щеміла душа за літом. Заплаву уже ранками почало затягувати першим тоненьким льодком, листя горіло осіннім багрянцем і частково опало, оголивши всі купини на ній.

І раптом, що це? На одній з купин не так далеко від берега чулося жалісливе попискування та розпачливий крик дикої качки, що просила допомоги. З труднощами добралися до неї. Дика мати-качка не думала втікати, пручатися, вона була вкрай знесилена, біля неї було п’ятеро сіреньких жовтодзьобих малих качат. Очевидно, виводок був пізній, не встигла «поставити на крило», але і залишати – це було протиприродно, не по-материнському. Залишилася, хоча могла і полетіти разом з іншими в теплі краї.

Виводок поселили в утепленому вольєрі. Їжу давали ту ж, що курям, гусям добре, що гості кормом не перебирали, тож і швидко росли, вбиралися в пір’я і навіть з часом стали пробувати крила.

Зиму змінила весна. Кури, качки, гуси – наші домочадці, вільно розгулювали двором, пощипуючи першу зелену травичку, «гості» все ще були у вольєрі, хоч були майже дорослі.

Але настав час, коли стало зрозуміло, що тримати гостей у клітці неможливо. Тож в один з днів відкрили вольєр і з сумом випустили у політ своїх сіроманців. Що буде, то буде. Не нав’язувати ж їм свій спосіб життя, тримати у неволі.

Гості-качки повели себе, ніби настояні коні, рвонули радісно з матірю-качкою на водойму.

Яке ж було наше здивування, радість, коли на другий день пізно увечері все сімейство з качкою-матір’ю повернулося на обжите, старе місце тимчасового проживання – вольєр.

Так продовжувалося ціле літо. Вранці качки летіли на водойму, а ввечері, на радість нам, поверталися додому. Це були вже не п’ятеро качат, а дорослі сіренькі качки, правда, що значно в розмірах поступалися своїм родичам, свійським качкам.

Мінялися барви природи. Підходила осінь… Все неспокійніше стали себе вести наші сіренькі. А в один з погожих днів побачили в небі черговий переліт птахів – ключ, голосно закричали, замахали крилами, ніби просячи пробачення, знялися і полетіли разом з ключем. Більше ми їх не бачили. Природа взяла своє.

Але в наших душах залишилося стільки тепла від спілкування з сіренькими. Мати-качка в черговий раз переконала нас, що материнство – це святе і ні за яких обставин не можна залишати своїх нащадків.

Почуту розповідь присвячую покійній матусі Діхтяренко Софії Луківні. Мамо, матусю, лебідко ти наша! Ми, десять твоїх сіреньких качат, повідомляємо: через нашу хату в селі Вільшанка, що на Уманщині, на річку  Ятрань, оспівану в піснях, вже качки летять.

Земля тобі пухом і царство небесне. Спи спокійно. Весна іде, наповнюючи життєдайною силою все довкола…


Газета "Педагогічний кур'єр" №5-6, травень 2012 р.

Категорія: Педагогічний кур'єр | Додав: umanpedcollege (20.09.2012) | Автор: Ю.Ю. Діхтяренко, ветеран пед.праці
Переглядів: 1882 | Рейтинг: 0.0/0

Форма входу
Логін:
Пароль:

Гарячі новини

Свята та події
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Погода
Погода в Умані » Україна

Новини про все

Пошук роботи

КВНЗ "Уманський гуманітарно-педагогічний коледж ім.Т.Г.Шевченка" © 2018
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz