Головна
Реєстрація
Вхід

П`ятниця
21.09.2018
16:37
Ви увійшли як Гість | Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS
Комунальний вищий навчальний заклад 
"Уманський  гуманітарно-педагогічний коледж  ім. Т. Г. Шевченка"


Ми у Facebook

Меню сайту

Категорії розділу
Навчальний процес [2]
все, що стосується навчання
Культурно-масова діяльність [2]
проведення різних заходів, свят, вечорів, конкурсів
Досягнення в спорті [1]
участь у змаганнях, спортивних святах, перемоги
Інші [4]
публікації, що не увійшли в попередні категорії
Наукова діяльність [3]
проведення конференцій, семінарів, науково-дослідницька робота
Педагогічний кур'єр [165]
тут можна знайти статті з газети УГПК "Педагогічний кур'єр"
Виховна дільність [1]
виховання робота та все що стосується виховання
Методична робота [3]
Методичні поради, робота з молодими викладачами, інтерактивні технології у навчанні, декадники
Творча лабораторія студентів [9]
Новини студентського уряду [2]

...

Пошук по сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Корисні посилання

 Каталог статей 
Головна » Статті » Педагогічний кур'єр

Чому ми так говоримо?

Система голосних української мови пройшла довгий і складний шлях історичного становлення: від праслов’янських витоків – 54 голосні фонеми! – до 6 голосних фонем нині. Таке зменшення (у 9 раз!) було спричинено монофтонгізацією, занепадом голосних неповного творення чи розвитком їх у голосні повного творення, злиттям артикуляції та ін. Чим довше займаєшся дослідженням історії рідної мови, тим усе частіше на очі потрапляють мовні покручі, породжені радянізацією українського правопису, відповідно – мови і вимови. До одного з таких мовних ляпсусів належить і вимова початкового и. Де він зник? І чи зник узагалі? Як відомо, український початковий и мав за честь бути вилученим із написання самим Сталіним. До речі, як і ґ. Виходило, що гуси ґелґотіли, але з мови призникло слово на його позначення цієї дії. Звернемося до історії. У підручниках з історичної граматики української мови 1957, 1962 та 1980 років та академічному виданні «Історія української мови. Фонетика» появу початкового и (давнє написання ы) мовознавці пояснюють тим, що зредукований ъ, який стояв на кінці префікса або прийменника в позиції безпосередньо перед і на початку кореня або дальшого слова, був сильним, а тому він, хоч і стояв на кінці попереднього слова, не занепадав. Його сильна вимова викликалася асимілятивним впливом голосного повного творення, що йшов після нього. Такий ъ разом із дальшим і змі­нився в ы: съ инымъс ыным, съискати – сыскати. Далі наведено приклади з українських і російських писемних пам’яток XIV–XVII ст. І все. А як же наступні століття? Такий коментар дозволяє зробити тільки один висновок: у ХVІІ ст. початковий и зник, тобто асимілювався в і. Насправді писемні пам’ятки XIІ–XVII ст. рясніють словами із початковим и (ы). Ще якщо в когось і викликатиме сумнів написання, відповідно – і вимова, слова з и (щоб вимовляти через і), то написання з ы його розвіює, напр.: ыстьноу (Графіті, ХІІ ст.), з ынъшымъ (АКЖМУ, 1560 р.), з ыны(х) (АКЖМУ, 1571 р.), з ымене(и) (АКЖМУ, 1571, 1577 рр.), з ы(н)шими (АКЖМУ, 1584 р.), з ымεня (АКЖГУ, 1590 р.), в ыимεнью (СРУ, 1575 р.), в ы(н)шы(и) (ККПС, 1599 р.), з Ыванъкова (АКЖГУ, 1611 р.), з ымєня (СРУ, 1612 р.), в ынструментах (ЛСБ, 1616 р.), из ыншими (Літопис Хмельницький, 1650 р.) та багато ін.

Відзначимо й таку особливість мовного коментування історичних явищ: коли йдеться, наприклад, про перехід h в и (і), то наголошується, що в писемних пам’ятках цей перехід відбиває насамперед сплутування написання літер, тобто якщо слово лhто писалося з h, потім певний проміжок часу писалося то з h, то з илhто, лито, тепер це слово пишемо з іліто. З цього маємо такий перебіг історії початкового и: ы à ы / и à и à і. Проте й тут спостерігаємо деякий алогізм: приклади демонструють утворення ы з и(і), хоч він має бути вже у слові. Пік уживання, за даними писемних пам’яток, припадає на ХVІ–ХVІІІ ст., хоча слова з початковим и продовжують уживатися українцями і ХІХ, і ХХ ст. (читай уважно твори Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Нечуя-Левицького та ін.). Та й нині люди активно його вживають.

Кодифікують слова з початковим и й українські лексикографи (див. картотеку історичного словника української мови Є. Тимченка, його ж матеріали до словника писемної та книжної української мови ХV–ХVІІІ ст., словник за редакцією Б. Грінченка та ін.). Наведено історію деяких слів і в «Етимологічному словнику української мови».  

Однією з особливостей української мови є протетичні приголосні. Їх поява, як відомо, була спричинена вимогою до уникнення голосового зіяння, тобто вимогою милозвучності. Приставні приголосні не порушують якісного звукового складу слова, зберігаючи після себе той голосний, що був у вихідній формі. Таким чином, приставний г повністю нівелює теорію асимілятивного впливу. Порівняймо: ікатигикати, гикавка; іржатигиржати; індикгиндик; іншийгинший, гинчий та ін. Цей же парадокс спостерігаємо в тому, що нас перепрограмували казати і писати інший замість инший, однак в одиничних іменниках давній займенниковий корінь ин, ставши суфіксом, так і продовжує вимовлятися і писатися з и: картоплина, квасолина, зернина, капустина, а не картопліна, квасоліна.

Проект нового правопису пропонує повернути написання (відповідно – вимову) початкового и в українських питомих словах та запозичених перед н, р. Прислухаймося, а не ставаймо в позу, бо так недалеко і до втрати рідної мови.

Газета "Педагогічний кур'єр" №4-11, травень 2010 р.

Категорія: Педагогічний кур'єр | Додав: umanpedcollege (05.10.2010) | Автор: В.В. Денисюк
Переглядів: 795 | Рейтинг: 0.0/0

Форма входу
Логін:
Пароль:

Гарячі новини

Свята та події
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Погода
Погода в Умані » Україна

Новини про все

Пошук роботи

КВНЗ "Уманський гуманітарно-педагогічний коледж ім.Т.Г.Шевченка" © 2018
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz